Бакота
Бакота — село у Кам'янці-Подільському районі Хмельницької області України. 48°35′35″ пн. ш. 26 ° 58 '44 «в. буд.
Було розташоване за 55 км від залізничної станції Кам'янець-Подільський, недалеко від смт. Стара Ушиця. У зв'язку з будівництвом Дністровського гідровузла рішенням облвиконкому від 27 жовтня 1981 року виключено з облікових даних як затоплене село.
Історія
Археологічні розкопки свідчать, що з найдавніших часів уздовж берегів Дністра на цьому місці розташовувалося безліч язичницьких святилищ і капищ, а також курганні жіночі поховання, що свідчить про щільну заселеність цих територій, починаючи з доісторичних часів. Існує також частково підтверджена підводними дослідженнями легенда про семисаджений кам'яний відбиток стопи Будди, який зараз знаходиться на дні річки Смотрич.
У 1961-1964 археологи І. З. Винокур та Г.Г. н. Хотюн досліджували тут залишки давньоруського городища XII-XIII ст. На посаді, що примикає до городища, відкриті сліди залізоробного та залізообробного виробництв XIII ст. Зміцнення городища було знищено у середині XIII в. — можливо, в 1259 на вимогу ординського воєначальника Бурундая.
Вперше Бакота згадується в Іпатіївському літописі під 1240 роком. У XIII столітті — велике місто, найважливіший політико-адміністративний центр Дністровського Низов'я (з XIV століття – Поділля), яке входило до Галицько-Волинського князівства. У XII столітті Бакота займала площу близько 10 гектарів, у ній мешкало близько 2,5 тисячі осіб.
Перша згадка про скальний чоловічий монастир зафіксована в київському літописі 1362 року, де той згадується як «давно існуючий». Засновником монастиря був преподобний старець Антоній (засновник Києво-Печерської Лаври). За іпатіївським літописом, 1255 року містом заволоділи монголо-татари. Ченці та жителі міста сховалися від нападників у лабіринті монастирських печер. Загарбники пропонували вийти, здатися і зректися віри, але не досягнувши успіху в переговорах, засипали вихід величезним камінням, тим самим живцем поховавши населення в його притулку. 1258 року татарами було зруйновано Бакотський замок. Бакота згадується в літописному „Списку російських міст далеких і ближніх“ (кінець XIV століття).
У 1431 році Бакота стає нейтральною прикордонною територією, як наслідок перемир'я між Польщею та Литвою. Цього року мешканці міста організовують повстання, вбивають поміщиків та проголошують незалежність. Через три роки польські війська жорстоко придушили бунт, покарали призвідників, спалили будинки, зруйнували замок та розігнали населення. Після цього Бакота назавжди перестала бути містом.
Протягом останніх століть свого існування життя в Бакоті було спокійним і спокійним. Після 1918 року містечко стало прикордонним — вздовж річки було збудовано двометрову кам'яну стіну, а по той бік Дністра починалася територія Румунії. У 1933 році монастир було закрито, а трохи пізніше призупинено будівництво нового храму. Бойових дій під час Великої Вітчизняної війни біля Бакоти був. І лише голод 1947 року зменшив кількість населення Бакоти втричі. На початку 1960-х років службу у храмі монастиря було зупинено. Останні ченці померли або пішли до інших монастирів. Ікони, хрести та книги були знищені, храм зруйновано.
Бакота сьогодні
Історія Бакоти закінчилася в 1981 році, коли в ході будівництва Новодністровської ГЕС населення було виселене до сусідніх міст, а сам населений пункт повністю затоплено водою.
У 1996 році обвал верхньої скелі Білої гори знищив основну масу печер і усипальниць з настінними розписами та фресками XI-XIII століть. Лише в одному місці збереглися залишки келій та поховань ченців, нечисленні руїни Михайлівської церкви та покинуті фруктові сади.
Сьогодні Бакотою умовно називаються місця вздовж берега Дністра, розташовані по сусідству із рештками монастиря. За даними метеорологів, у цьому районі існує своєрідний унікальний мікроклімат — середньорічна кількість тепла на 1 кв. тут рівнозначно ялтинському, а скелі та ліси захищають узбережжя Дністра від північних повітряних потоків. Мальовнича природа та романтичний імідж цих місць приваблюють сюди численні потоки паломників та мандрівників. Останні роки Бакота стала місцем і притулком шанувальників «рольових ігор» та послідовників численних екзотичних релігій.