Білозерське

Білозерське — місто в Україні, розташоване в Покровському районі Донецької області. Воно є адміністративним центром Білозерської міської громади та належить до міст Донеччини, історія яких тісно пов’язана з розвитком вугільної промисловості. Місто розташоване приблизно за 13 км від Добропілля, а відстань до найближчої залізничної станції Добропілля становить близько 15 км. Білозерське лежить поблизу джерел річки Гнилуша. Площа міста — 2,48 км², висота над рівнем моря — близько 201 м.

Білозерське має поштові індекси 85012–85016, телефонний код +380-6277. Місто розташоване приблизно за 80 км фізично від обласного центру, а автомобільними шляхами відстань становить близько 112 км. До Києва автомобільними шляхами — близько 591 км.

Історія Білозерського

Історія Білозерського бере початок у 1913 році, коли на цих землях було засновано хутір Білозерка. У документах 1917–1919 років згадуються мешканці хутора, серед яких були вихідці з Таврійської губернії, Мелітопольського повіту. У 1923 році на хуторі Білозерському налічувалося лише п’ять господарств і 35 жителів — 17 чоловіків та 18 жінок. У 1930 році після колективізації землі хутора були передані радгоспу «Більшовичок».

Важливий етап у розвитку поселення розпочався після Другої світової війни. У серпні 1947 року неподалік хутора Білозерка, на схилі балки Крейдяної, розпочалося будівництво нової шахти №3 «Добропілля». Одночасно приблизно за три кілометри від хутора почали будувати нове гірниче селище Білозерське. Саме розвиток вугільної промисловості визначив подальшу долю населеного пункту.

У 1950 році поселення отримало значний поштовх до розвитку завдяки будівництву кам’яновугільних шахт. У середині 1950-х років тут активно розбудовувалася соціальна інфраструктура. 1956 року Білозерське отримало статус селища міського типу. Того ж року відкрили новий Будинок культури. У 1957 році запрацювала перша бібліотека, створена при шахті №3, у 1958 році відкрилася школа №14, а в 1961 році — школа №13.

У 1962 році в селищі відкрили гірничотехнічне училище №27, яке згодом стало професійно-технічним училищем №95. 1966 року Білозерське отримало статус міста районного підпорядкування. На той час у ньому вже проживало близько 18 тисяч людей.

Місто шахтарів

Розвиток Білозерського протягом десятиліть був нерозривно пов’язаний із видобуванням кам’яного вугілля. Навколо шахт формувалося міське життя, розвивалися житлові квартали, освіта, культура, медицина та побутова інфраструктура.

У різні періоди в місті працювали шахти «Білозерська», «Новодонецька» та гідрошахта «Червоноармійська». Важливе місце в економіці займала Білозерська центральна збагачувальна фабрика. Також діяли асфальтобетонний завод та підприємство мінеральних вод «Золотий Колодязь».

У 1967 році було введено в дію завод мінеральних вод «Золотий Колодязь». Підприємство стало одним із помітних виробничих об’єктів міста. У 1998 році продукція заводу мінеральних вод на виставці в Парижі отримала нагороду «Золотий орел» за якість та Європейський сертифікат. 

Водночас зміни у вугільній галузі суттєво вплинули на економіку Білозерського. З 1999 року проводилися роботи із закриття гідрошахти «Червоноармійська».

Населення Білозерського

Білозерське пережило значні демографічні зміни. У період активного розвитку шахт населення міста швидко зростало. За даними, наведеними у Вікіпедії, 1989 року в місті проживало понад 21 тисячу людей. Після цього чисельність населення поступово зменшувалася.

За даними перепису населення 2001 року, у Білозерському проживало 18 543 особи. Українську мову рідною назвали 29,64% мешканців, російську — 69,81%. Частка носіїв інших мов була незначною.

На 1 січня 2022 року офіційна оцінка чисельності населення становила 14 634 особи. Водночас унаслідок повномасштабної війни та евакуації населення міста значно скоротилося. У матеріалі, на який посилається українська Вікіпедія, зазначалося, що на початку 2025 року в Білозерському залишалося близько 11 тисяч мешканців.

Природа та розташування

Білозерське розташоване в степовій частині Донеччини. Місто знаходиться поблизу джерел річки Гнилуша. Його територія невелика — лише 2,48 км², тому Білозерське належить до компактних міських поселень. Координати міста — 48°32′12″ північної широти та 37°3′31″ східної довготи.

Природні особливості території значною мірою пов’язані з геологічною будовою та багаторічною гірничою діяльністю. Під містом залягали дев’ять вугільних пластів загальною потужністю близько 11,5 метра. Особливості розміщення шахт і забудови в подальшому стали одним із чинників виникнення складних екологічних проблем.

Екологічні проблеми

Однією з проблем Білозерського стала ситуація з підтопленням окремих територій міста. У Вікіпедії зазначається, що до 1962 року житлове та цивільне будівництво здійснювалося без належного врахування впливу гірничих розробок. Згодом просідання поверхні сприяло підвищенню рівня ґрунтових вод. 

Проблеми посилювалися зношеністю каналізаційних і водопровідних мереж. Через аварійний стан колекторів стічні води могли потрапляти на вулиці, у підвали будинків та на прилеглі земельні ділянки. Зношені водопровідні мережі та часті пориви труб також створювали проблеми з якістю питної води. 

У джерелі зазначається, що після припинення гірничих робіт під містом реальної загрози нового просідання поверхні не вбачалося. Проєкт закриття гідрошахти передбачав будівництво очисних споруд, оновлення окремих комунікацій та інші заходи. 

Освіта, культура та соціальна сфера

Розвиток Білозерського як шахтарського міста супроводжувався створенням розгалуженої соціальної інфраструктури. У різні роки тут працювали заклади освіти, культури, медицини та професійної підготовки.

Серед об’єктів соціальної сфери, перелічених у Вікіпедії, — Будинок культури «Юний технік», Палац спорту, освітньо-культурний центр, Білозерська міська лікарня, загальноосвітні школи №13, 14, 15 і 18, а також Білозерський професійний гірничий ліцей.

Палац спорту та інші культурно-освітні об’єкти були частиною міського середовища, яке формувалося в період інтенсивного розвитку промисловості. Для шахтарського міста професійна освіта мала особливе значення: відкриття гірничотехнічного училища у 1962 році забезпечувало підготовку кадрів для вугільної галузі.

Відомі люди

Із Білозерським пов’язані різні люди, які залишили помітний слід у суспільному та спортивному житті. Серед відомих уродженців і мешканців міста у Вікіпедії згадуються Юрій Васильович Глоба та Олександр Іванович Первій.

Олександр Первій — спортсмен, призер Олімпійських ігор у важкій атлетиці. Його спортивні досягнення є частиною історії міста, яке протягом десятиліть формувало власні спортивні традиції. 

Пам'ятки та пам'ятні місця

Серед пам’ятних місць Білозерського Вікіпедія згадує братську могилу радянських воїнів, а також могилу воїна-афганця, молодшого лейтенанта Анатолія Миколайовича Німики на міському цвинтарі.

Окремою сторінкою новітньої історії міста стали події декомунізації. 29 травня 2015 року в Білозерському невідомі знесли пам’ятник Володимиру Леніну. 

Білозерське сьогодні

Сучасна історія Білозерського, як і багатьох міст Донецької області, нерозривно пов’язана з повномасштабною війною. Бойові дії та близькість фронту вплинули на повсякденне життя міста, безпеку його мешканців і демографічну ситуацію. Значна частина населення була змушена залишити Білозерське та переїхати до безпечніших регіонів України.

Водночас Білозерське залишається містом із власною історією та ідентичністю. Його минуле сформували праця шахтарів, розвиток промисловості, освітні й культурні традиції та життя кількох поколінь мешканців.

Білозерське на карті України

Білозерське розташоване в Покровському районі Донецької області, неподалік Добропілля. Найближча залізнична станція — Добропілля, до якої близько 15 км. Місто входить до складу Білозерської міської громади. 

Білозерське є одним із міст Донеччини, історія якого наочно демонструє, як розвиток вугільної промисловості вплинув на формування міського середовища, населення та економіки регіону. Від невеликого хутора Білозерка, заснованого 1913 року, поселення пройшло шлях до шахтарського міста, а сьогодні його історія продовжується вже в умовах великих випробувань, спричинених війною.