Выбрать язык

Го́рлівка

30.12.2023 14:02

1.47K

Герб:

Прапор:

Донецкая обл.

Горловка

Заснований:

1754

СМТ з:

1 932

Горлівка — місто в Донецькій області України З квітня 2014 року контролюється самопроголошеною «Донецькою Народною Республікою», згідно із законодавством України є тимчасово окупованою Росією територією.

Історія

Перші поселення

Наявність близько сотні курганів на місці нинішньої Горлівки свідчить про численні поселення людей у найдавніші часи та дає можливість вивчення історії міста починаючи не з дати заснування, а на кілька тисяч років раніше.

Найбільш відомі сучасній науці козацькі поселення з'явилися в XVII столітті, коли запорожцями та селянами-втікачами Російської імперії були засновані хутори вздовж річок Корсунь, Залізна та Кодим. Для зміцнення кордонів Російської імперії уряд формує у другій половині XVIII століття слов'яно-сербські поселенські полки, до складу яких входять серби, хорвати, словенці, волохи, що втекли від австрійського гноблення, а також українські та російські селяни та козаки. Полиці ділилися на роти, які заснували окремі поселення на території сучасної Горлівки.

Промислове освоєння

1754 року виникає село Государів Байрак (тепер — територія міста). У 1776 році зимівники та хутори в балці Сухий Яр та в урочищі Жуваний Ліс злилися у слободу Зайцево, південну частину якої назвали Микитівка (спочатку Нікітіно), на честь одного з її мешканців – Микити Дев'ятилова. У 1795 році в селі Государев Байрак і слободі Зайцево (обидва — у межах сучасної Горлівки) налічувалося 6 514 осіб, у слободі Залізна 1884 року — 3 529 жителів. У 1800—1805 роках утворюються хутори Щербинівський, Нелєпівський. Виникає слобода Залізна. Заселяють її переважно переселенці із Харківської губернії. На початку ХІХ століття тут було відкрито поклади вугілля, з'явилися селянські дрібні шахти.

З початком будівництва Курсько-Харківсько-Азовської залізниці в 1867 році засновано селище, однойменна залізнична станція Корсунь (пізніше селищу та станції присвоєно ім'я Горлівка), а також кам'яновугільна копальня, названа Корсунська Копь № 1 і складалася з двох шахт, які влаштовували технологію видобутку вугільних пластів, що крутопадають.

У 1889 року біля селища Горлівка (що у складі Бахмутського повіту Катеринославської губернії) промисловцем А. М. Глібовим було відкрито родовище антрациту і розпочалося його освоєння. Глєбов зумів звернути увагу уряду на величезне значення своїх робіт як для донецького краю, так і для всієї промислової Росії, і отримати субсидію в 1,2 млн. рублів для зведення металургійних заводів. У 1895 році А. Н. Глєбов утворив Государево Байракське-Товариство, засновниками якого стали, крім нього, його брат Н. Н. Глєбов, власник доломітного заводу при станції Микитівка К. Ф. Медвенський та гірничий інженер Л. Г. Рабінович. А. М. Глібов придбав у селян села Государев Байрак ділянку землі та збудував шахту Святого Андрія. У 1897 році вона увійшла до ладу. У Радянські часи шахта набула нової назви — Шахта імені М. І. Калініна.

XX століття

1932 року Горлівку планували зробити адміністративним центром Донбасу, але уповноважений з цього питання Лазар Каганович, який вразився непролазним брудом біля шахти «Кочегарка», вирішив їхати до Юзівки (Сталіно).

У порядку проведення культурно-побутового походу імені XVII з'їзду партії у 1934 році здійснено ідею створення підземного буфету для гірників. У шахті №1 на глибині 690 метрів відкрито буфет, який обслуговує холодними сніданками 200 (260) підземних робітників. Буфет розташований неподалік стовбура шахти.

Під час Великої Вітчизняної війни, горлівські шахти були затоплені радянськими військами, що відступали, обладнання машзаводу імені С. М. Кірова було евакуйовано на Урал. На території Горлівки розташовувалися румунські, угорські, італійські та німецькі частини.

Після визволення в 1943 році (Донбаська операція) на горлівських шахтах зародився рух за відновлення вугільних підприємств під керівництвом Марії Гришутіної під гаслом «Дівчата! У забій!».

XXI століття

У жовтні 2013 року було завершено реконструкцію палацу культури Горлівки.

Під час протестних рухів на сході України 1 березня 2014 року проросійський мітинг зібрав у місті 5 тисяч людей. 14 квітня проросійські активісти захопили міську раду та підняли прапори Росії та самопроголошеної Донецької Народної республіки. 30 квітня 2014 року місто перейшло під контроль самопроголошеної «ДНР». З 20 липня по 6 вересня 2014 року у місті точилися бої між українськими військами та збройними формуваннями «ДНР».

До початку активних бойових дій у 2022 році Микитівський район міста знаходився на лінії розмежування з підконтрольною Україні територією — Чигарі, Шуми та Новгородське стали селищами міського підпорядкування міста Торецька.

Географія

Відстань до Донецька: автошляхами — 37 км, ж/д — 53 км.

Місто знаходиться на західних відрогах Донецького кряжу. Територією міста протікають 29 річок, але жодна річка його не перетинає. У місті знаходяться витоки таких річок, як Лугань (притока Сіверського Дінця), Бахмут (притока Сіверського Дінця), Корсунь (притока Кринки). Усі — річки басейну Азовського моря.

Урочище Софіївське

Балка Поклонська

Також це головний вугільний басейн України та східної Європи.

По північно-західній околиці (район станції Майорська) та північно-східним передмістям міста проходить лінія розмежування військових сил (див. Другу мінську угоду).

Сусідні населені пункти

Під контролем України

З: Нью-Йорк, Південне (частково), Залізне (захоплено у 2024-25 р.)
СЗ: Шуми, Північне, Дружби (захоплено у 2024-25 р.)
З: Гладосове, Травневе, Доломітне (частково),
СВ: Лозове

Під контролем самопроголошеної «ДНР»

З: Зайцеве, Гольмівський, Травневе (частина, оголошена «буферною зоною»), Доломітне
В: Калинівка, місто Вуглегірськ, Каютіне
ЮВ: Олександрівське, Оленівка, місто Єнакієве
Ю: Новоселівка, Карло-Марксове, Федорівка, П'ятихатки
ЮЗ: Широка Балка, Ставки, Михайлівка, Озерянівка
З: Південне (частково)

Населення

292,25 тис. мешканців (2001) із територіями, підпорядкованими міськраді 314,66 тис. мешканців. Українська мова згідно з переписом у побуті використовує 15,3 % населення. Кількість населення на 1 травня 2013 року – 276 330 осіб. Скоротилося за період із перепису 1989 року на 16 % внаслідок відтоку та негативного природного приросту.

Народжуваність — 6,6 на 1000 осіб; смертність — 18,6; природне зменшення — −12; сальдо міграції негативне (-1,8 на 1000 осіб).

Динаміка кількості

Населення міської ради на 1 січня 2015 року – 271 096 чол. Кількість початку року.

Символіка

У 2000 році було затверджено новий герб та прапор Горлівки, розроблені заслуженим художником України Леонідом Толстовим. Авторами гімну міста є Євген Легостаєв (текст) та Анатолій Висоцький (музика). 2020 року після проведення конкурсу було представлено новий гімн Горлівки, автор тексту — Олексій Івахненко, музики — Михайло Хохлов.

Горлівка у мистецтві

У Горлівці відбувалися зйомки фільму «Вісім днів надії».

Горлівці та її шахтам 1930-х років присвячено цикл картин пермської художниці Ганни Іванівни Самойловських «Ля терикона», «Перед спуском у шахту», «У нічну зміну».

У 2008 році в цьому місті було засновано метал-групу Jinjer, яка стала найпопулярнішою українською метал-групою за кордоном.