Святогірська лавра

Свято-Успенська Святогірська лавра (укр. Свято-Успенська Святогірська лавра) — православний монастир Української православної церкви (Московського патріархату) у місті Святогірську Донецької області. З-поміж ченців, що трудилися в монастирі, 17 були прославлені в лику святих. 2004 року отримав статус лаври.

До 1918 — Святогірська Успенська пустель, загальнопроживання Харківської єпархії. З 2007 року після поділу Донецької єпархії лавра, хоч і стоїть на території Горлівської єпархії, приписана до Донецької єпархії.

Монастир на правому високому крейдяному березі Сіверського Дінця (на т.з. Святих горах, в однойменному національному парку). Крім наземних будов, є крейдяні печери.

Історія

Стародавній монастир

Згідно з церковними переказами, перші ченці оселилися у XIV чи XV століттях. Перше письмове згадування місцевості «Святі гори» належить до 1526 року. Зустрічається воно у записках імперського посла Сигізмунда Герберштейна.

Перша достовірна згадка про монастир відноситься до 1624, коли духовенству була надана царська грамота на право володіння цією землею. У 1679 році монастир захоплений і пограбований кримськими татарами. До монастиря належала також Гороховатська Богородична пустель. Згодом відновлено і в другій половині XVIII століття втратив оборонне значення, ставши великим землевласником.

У 1787 році за указом російської імператриці Катерини II Святогірський монастир був скасований, а села, землі і угіддя, що належали йому, відібрані в скарбницю. У 1790 році новим власником Святогір'я став князь Потьомкін-Таврійський. За указом Святішого Синоду монастирські храми Успіння Божої Матері та святителя Миколая на скелі звернені до парафіяльних, а інші розібрані та вивезені. У скасованому стані обитель перебувала майже 57 років. Землі залишалися в роді Потьомкіних.

Відродження монастиря в XIX столітті

У 1844 році за клопотанням землевласника Тетяни Потьомкіної указом російського імператора Миколи I Святогірський монастир було відновлено за чином та статутом Глинської пустелі Курської єпархії. За наступні 70 років він досяг небувалого розквіту, став одним із найбільших у Російській імперії. У цей період неодноразово порушувалося питання про присвоєння Святогірської обителі статусу лаври. Монастир мав цегляні майстерні, млини, різні майстерні, торговельні крамниці, був відомий чудовими краєвидами та притягував багато прочан. Наприкінці XIX століття біля краху поїзда з імператорською сім'єю в селі Борки було влаштовано Спасо-Святогорський скит із храмом Христа Спасителя. Також діяли печерний Арсеньєв скит, Охтирський скит (лікарняний хутір). Перед Першою світовою війною в монастирі було близько 600 ченців.

Хромолітографія 1912 року

Монастир у радянські роки

Події 1917 року та прихід нової Радянської влади відбилися на подальшій долі Святогірського монастиря.

У вирішенні долі монастиря брав безпосередню участь фундатор Донецько-Криворізької радянської республіки «товариш Артем». Так, на його пропозицію, з одного боку, від знищення було врятовано основні храми обителі, а з іншого боку, у Свято-Успенському соборі влаштували кінотеатр, а у Свято-Покровському – . бібліотеку.

1922 року монастир було ліквідовано, а на його місці утворено Будинок відпочинку для трудящих Донбасу.

Монастир у пострадянські роки

Святогірська обитель була знову відкрита у 1992 році. Першими насельниками були чернець, священик (у майбутньому архімандрит) Серафим та четверо молодих послушників із Донецька. У тому році монастирю віддали перетворений на кінотеатр Свято-Успенський собор, Сам собор був розділений залізобетонним перекриттям на два поверхи.

У 1995 році, коли збільшилася кількість братії, розпочали реставрацію та відновлення храмів та корпусів обителі.

28 листопада 2003 року Святогірському монастирю були остаточно передані житлові та господарські будівлі, які знаходилися у віданні Слов'яногорського історико-архітектурного заповідника і санаторію «Святі Гори».

Враховуючи давнину обителі, її історичну роль, численні звернення православних віруючих, а також активне відродження монастиря та його благодатний вплив на духовне життя регіону та України.9 березня 2004 року Священний синод Української православної церкви з благословення патріарха Олексія Другого надав монастирю статус лаври. Таким чином, Святогірський монастир став третьою в Україні православною (після Києво-Печерської та Почаївської) лаврою.

5 грудня 2005 року відбулася єпископська хіротонія намісника лаври архімандрита Арсенія (Яковенко).

12 липня 2008 року відбулося прославлення Собору святих отців, які у Святих Горах на Дінці просіяли. У Собор святогірських отців увійшли 17 святих: один святитель, 11 преподобних, четверо преподобно сповідників і один Христа заради юродивий. Рішення про канонізацію 16 із них було ухвалено на засіданні Священного синоду Української православної церкви 8 травня 2008 року (журнал № 38). Преподобний Іоанн, самітник Святогірський, був прославлений 24 серпня 1995 року.

7 липня 2009 року братією монастиря було знайдено мощі першого настоятеля Святогірської пустелі після її відновлення у 1844 році архімандрита Арсенія (Митрофанова) та мощі подвижника та прозорливця преподобного Ісаакія (Головина)

Сучасний стан

Свято-Успенська Святогірська лавра є значним духовним центром православної пастви східної України та півдня Росії.

Відреставровано Успенський собор, монастирську дзвіницю з Покровським храмом, найдавніший храм обителі на честь преподобних Антонія та Феодосія Печерських зі скитом, у якому за благословенням головного архієрея братія одягається у старовинну форму одягу. Зі стін стародавніх печер стерті рани богоборчої епохи, відновлений храм на честь преподобного Олексія, людини Божої, і храм святителя Миколая на верхівці крейдяної скелі. Пам'ятником дерев'яної архітектури можна вважати відроджений Всесвятський скит з дерев'яним храмом на честь усіх святих нашої землі.

Усі храми, печери та вцілілі будівлі повернули монастирю. Послух в обителі несуть понад сотню людей братії. Влітку 2014 року в монастирі знайшли притулок 800 біженців, зокрема 300 дітей.

Священним синодом Української православної церкви лавра визначено місцем перебування єпископів Інокентія (Шестопаля), Іполита (Хілько) (раніше також схиєпископа Сергія (Залізницького)).

Опис монастиря

Перші ченці викопали церкви та келії у верхньому ярусі. Через маленькі віконні отвори в них проникало світло, що освітлювало фрамугу (нішу) для ікони, вирубану в крейдяній скелі лежанку, сходинку, отвори для дверей. Келії з'єднуються з квадратним залом зі склепінням, що спирається на масивний стовп у центрі. У східній стіні ще видно сліди від іконостасу першої підземної церкви Святогірського монастиря до 1632 року. Спочатку вона називалася Успенською, потім Миколаївською, а в ХІХ столітті — Іоанна Предтечі.

Від цієї печерної церкви розгалужуються лабіринти тротуарів та келій. Один невеликий тротуар з'єднує її з квадратною трапезною, на північ від якої йшов прохід на верхній третій ярус печер, де була Успенська церква. Другий прохід веде до нижнього ярусу печер з Олексіївською печерною церквою заввишки до 4 м-коду. 1753 року, за часів царювання імператриці Єлизавети Петрівни, сюди заслали розкольника Чекменйова, який «сіяв між простим народом єресі». Вівтарна частина Олексіївської церкви мала форму сегментної фрамуги та була відокремлена від основного простору пілястрами, на які спирається арка, де кріпиться іконостас.

У непомітному місці всередині крейдяної гори розташована церква преподобних пустельників (затворників) Антонія та Феодосія. Невеликий коридор, вирубаний у крейдяній породі, розгалужується на три коридори, що ведуть до головного місця в церкві. Заснували її послідовники київських ченців, які втікали сюди від Батиєвих орд. Неподалік від неї археологи знайшли посуд VIII-X століть.

На майданчику крейдової скелі стирчать залишки трикамерної Миколаївської церкви, збудованої у стилі слобідського бароко. Згідно з малюнком монастиря, в 1679 на тому місці піднімалися три масивних крейдяних конуси з прорубаними віконцями. Очевидно, печерна Успенська церква під впливом природи чи людини частково обрушилася та оголила частину інтер'єру (внутрішнього простору). Церква не лише доповнила втрачену частину крейдяної скелі, а й стала її прикрасою. Як в інших українських церквах, її бані розташовані по осі схід-захід. Українські майстри XV-XVI століть, намагаючись надати своїм будовам стрункий вигляд, зазвичай ставили на восьмигранник більшого обсягу восьмигранник меншого обсягу. Над вівтарем церкви підноситься пірамідальна вежа з невеликим барабаном і грушоподібним куполом. Подібним куполом увінчанийзахідний вівтар. Західну вежу прикрашає декоративний орнамент із цегли по колу (периметру) вежі.

Крейдяні печери з церквою святителя ними

Святі

Святники

• єпископ Крутицький Іларіон (Григорович) (1696—1759);

преподобні

• архімандрит Фаддей (Кокуйлович) (близько 1694—1758);
• архімандрит Рафаїл (Мокренський) († 1765);
• архімандрит Арсеній (Мітрофанів) (1805—1859);
• архімандрит Герман (Клиця) († 1890);
• архімандрит Софроній (Смирнов) (1828—1921);
• ієросхимонах Лонгін (Гріфцов), (1798—1882);
• ієромонах Феодосій († 1850);
• ієромонах Кіпріан (Манько) (1811—1874);
• ієромонах Іоаннікій (Аверкієв) (1823—1882);
• ієромонах Ісаакій (Головін) († 1903);
• єросхимонах Іоанн (Крюков), затворник Святогірський (1795—1867);

преподобносповідники

• архімандрит Йоїл Озерянський (XVII століття);
• архімандрит Трифон (Скрипченко) (1865—1939);
• схіархімандрит Михайло (Галушка) (1877—1961);
• ігумен Іоанн (Стрільців) (1885—1970);

юродиві

• монах Феофіл (Шаронін) († 1868).

Монастирські храми

Храми та каплиці, що знаходяться на території Святогірської лаври:

• собор Успіння Пресвятої Богородиці (1859—1868);
• церква Покрови Пресвятої Богородиці (з нижнім храмом праведного Філарета Милостивого; 1850);
• церква святителя Миколи Чудотворця (1851);
• печерний храм Різдва Іоанна Предтечі (до XVI ст.);
• печерний храм преподобного Олексія, людини Божої (1861 р.);
• печерний храм преподобних Антонія та Феодосія Печерських (до XVIII ст.);
• каплиця апостола Андрія Первозванного (сер. 1850-х рр.)

Нові споруди

• церква Різдва Богородиці (2011 р.);
• церква святого пророка царя Давида (2011 р.);
• церква на честь всіх преподобних отців, які в подвигу просіяли (2011 р.);
• каплиця водосвятна (2004 р.);
• каплиця преподобних Арсенія та Германа Святогірських (2009 р.);
• каплиця преподобних отців Києво-Печерських (2013 р.);
• каплиця надкладна ( йде будівництво);
• Кирило-Мефодіївські сходи (відновлені у 2013 р.).

Приписні храми та каплиці в околицях

• храм на честь мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії (будується у м. Святогірську як соборний храм міста);
• Всіхсвятський скит (2005 р.)
• Богородичний жіночий скит (2005 р.) у селі Богородичне (Слов'янський район)
• Свято-Георгіївський скит у селі Долина
• скит святителя Іоанна Шанхайського в селі Адамівка, на місці будинку Максимовичів, у якому народився святитель
• Свято-Миколо-Феодосіївський скит: храм святителя Миколи Чудотворця з бічним вівтарем на честь святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського (1870 р.).

Раніше у монастирі також були церкви: Петропавлівська, Преображенська (з нижнім храмом на честь Казанської ікони), Охтирська (у лікарняному хуторі чи лікарняному скиті), трапезна церква Різдва Богородиці, прп. Арсенія Великого в Арсеновому скиту, Храм Христа Спасителя у Спасо-Святогорському скиту.

У художній літературі

• У Святогірській лаврі відбувається дія оповідання Антона Павловича Чехова «Перекати-поле».
• Монастир описується в оповіданні Івана Олексійовича Буніна «Святі гори».
• Монастирю присвячено вірш Федора Івановича Тютчева «Святі гори».
• Василь Іванович Немирович-Данченко написав нарис «Святі гори»