Збаразький замок

Збаразький замок (Збаразький замок) — фортифікаційна оборонна споруда, що знаходиться недалеко від центру міста Збараж, у парку, на так званій Замковій горі.

Старий замок

Перший Збаразький замок збудував 1393 року князь Дмитро-Корибут на Княжій горі у нинішньому приміському селі Старий Збараж. Його зруйнували татари у 1474, 1598 роках.

Будівництво нового замку

Замок збудований у 1626–1631 роках. за проектом італійського архітектора Вінченцо Скамоцці під керівництвом військового інженера Андреа дель Аква, ймовірно, Г.А. ван Пеєна за рахунок Христофора Збаразького. Проект замку Ст. Скамоцці спочатку описав у трактаті «Про ідею універсальної архітектури» (інший переклад – «Ідея загальної архітектури», Венеція, 1615 р.), потім був втілений у Збаражі.

1675 року замок захопили, спалили турки.

Замок у XVII столітті

Загальний вигляд замку середини XVII століття відтворено на гравюрі голландця Вільгельма Гондіуса. Збаразький квадратний замок у плані, побудований на пагорбі. Цоколь із каменю, верх — із цегли, стіни обкладені тесаним пісковиком. Товщина стінок 2-го поверху досягає 175 см, на рівні верхнього підвалу – 105 см. Укріплення було оточене ровом 40 м, валом завширшки 23 м. Рівн за допомогою гідротехнічної системи наповнювали водою. З кожного бастіону на кутках ходи вели до палацу.

Зі сходу фортеця оточували ліси, ставки та болота, із заходу та півночі – високі береги річки Гнізна, з півдня – крутий яр. За первісним планом бічні сторони мали дорівнювати діагоналі квадрата, проведеного по осі головного фасаду.

Пізніші перебудови та руйнування

Влітку 1649 р. коронне військо, зміцнившись у таборі біля замку, витримало тривалу облогу козацько-селянського війська під керівництвом Б. Хмельницького та його союзників-татар. 1675 року фортеця пошкоджена турецько-татарською армією під керівництвом Ібрагіма-Шишмана.

Сучасний ансамбль замкових споруд склався протягом низки пізніших перебудов. У середині ХІХ ст. тут працював цукровий завод під керівництвом генерала Бема. 1896 року в замковому палаці сталася пожежа. У 1920-1930-ті роки, організацією польських офіцерів запасу було здійснено роботи з відновлення замкового палацу, з наступними планами щодо пристосування його під гімназію. Ці плани не вдалося завершити через початок Другої Світової війни 1939 року.

Сучасність

Згодом – 1984 року, тут відкрито молодіжний культурно-спортивний комплекс. За часів нової незалежності України з 1994 року в палаці Збаразького замку розмістився краєзнавчий музей. Цього ж року Збаразький замок став архітектурною пам'яткою, створеною Державним історико-архітектурним заповідником міста Збаража. У січні 2005 року заповіднику надано статус національного під назвою: Національний заповідник «Замки Тернопільщини», основним центром якого став Збаразький замок.

Замок квадратний у плані, оточений з усіх боків болотами. Укріплення замку, що відбивали новітні досягнення європейського фортифікаційного мистецтва, складалися з казематових валів з ескарпами, чотирьох бастіонів та рову, що оточував увесь замок.

На місці палацу — прямокутного у плані — раніше був внутрішній двір. Сам палац двоповерховий, кам'яний, оштукатурений, з характерними для ренесансу спрощеними формами. Головний вхід до будівлі підкреслює балкон на кам'яних консолях. Наріжні кути споруди прикрашені рустом. Дах зі зламом.

Фасади казематів також виконані у ренесансних формах.

В'їзна вежа розташована на одній осі з парадним входом до палацу. П'ятигранні бастіони збереглися частково на висоту куртини. У кожному з них були тунелі, які з'єднували їх із казематами та замковим двором.

У післявоєнний період у замку знаходилися карцери НКВС, де знищено десятки людей, тіла яких скидали до криниці у дворі замку та заливали бетоном. На початку 1990-х років останки перепоховали на цвинтарі місцевими жителями.

З 1994 року 3-баразький замок входить до комплексу споруд 3-баразького державного історико-архітектурного заповідника.

У 2019 році Збаразький замок повністю відреставрували.

У 2021-2022 роках за програмою «Велика реставрація» оновили перехідний міст та внутрішні стіни рову, що прилягають до оборонного валу фортифікаційної споруди.